Традиції народного господарства

Хліборобство

Населення етнічної території України здавна займалося хліборобством. За часів трипільської культури, ще за 4000 років до нашої ери, вирощування злаків посідало чільне місце серед інших занять - мисливства, збиральництва, рибальства і навіть тваринництва. Сприятливі кліматичні умови, зручний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці в полі.

Минали тисячоліття, відбувалися переселення давніх хліборобських племен, і все ж хто б не осідав на наших землях - неодмінно відновлювалися традиції вирощування злаків.
Відомості про хліборобство в Київській Русі збереглися в літописах. З них довідуємося, що наші предки сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, горох, льон, бобові й коноплі.

Тваринництво

Тваринництво існувало в Україні з давніх-давен. Хліборобство не могло б успішно розвиватися, якби не були приручені тварини, що забезпечували жителів нашого краю молочними та м'ясними продуктами й були тягловою силою. Гарний урожай отримували, коли для посівних робіт було якісно підготовлено ґрунт. Без відповідних упряжних знарядь досягти цього було неможливо. Найпростіше рало, знайдене в степовому Подніпров'ї (курган "Висока могила"), археологи датують початком ІІ тис. до н.е.

Вівчарство

Окремою галуззю тваринництва в Україні було вівчарство. Овець розводили з давніх-давен, оскільки вони забезпечували селян найнеобхіднішим: зі шкур і вовни виготовляли одяг; м'ясо й молоко були цінними продуктами; літування овець у кошарах на рільних землях сприяло удобрюванню ґрунту тощо.

  Якщо велику рогату худобу або тільки на ніч заганяли в кошари чи загороди, або вона перебувала на віддалених пасовищах протягом усього літа, або корів  залишалися в селі, а вони й коні постійно літували на відведених пасовищах, то овець переважно тримали на віддалених пасовищах і лише в степовій зоні - випасали вдень.

Бджільництво

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про його поширеність свідчать збережені донині давні назви міст і селищ: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. 

Мед і віск завжди широко використовували в харчуванні, ними сплачували данину, їх продавали до Західної Європи.

Упродовж багатьох століть бджільництво пройшло кілька етапів розвитку. Початкове бджільництво було неорганізованим: в ущелинах скель і в лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий "дикий мед", винищували бджолині сім'ї.  Надалі бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним чином у лісах, у дуплах дерев, які в народі називали бортями. Від цього найменування походить і назва промислу - бортництво. 

У XIV ст. розпочалося так зване одомашнене бджільництво.

Мисливство

У лісах водилося чимало дичини - вовки, ведмеді, внпри, олені, борсуки, лисиці, зайці, куниці тощо, а також  нині вимерли тури, дикі кони, зубри, лосі, різноманітне птаство - качки, гуси, куріпки, дрофи, у річках - видри й бобри. Полювання мало дві цілі: уберегти господарство від шкідників і поповнити запаси харчів і сировини для домашнього виробництва в умовах натурального господарства.

У сиву давнину на звірів найчастіше полювали колективно, застосовуючи для цього засідки, облави й переслідування.

Поступово технічні засоби й методи мисливства вдосконалювалися.

Середньовічне законодавство різко обмежило можливості селян займатися цим промислом. Натомість колективне мисливство було дозволене в певний період: задля розваги багатих землевласників і в разі облави на вовків та інших хижих звірів, котрі завдавали шкоди місцевому населенню.

Писанкарство

Писанкарство - це вид народного мистецтва, що полягає в розписуванні яєць. Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло важливого символічного й релігійно-обрядового значення ще задовго до християнських часів. 

У багатьох народів збереглися перекази, у яких яйце є джерелом життя, світла й тепла, навіть зародком Всесвіту.

Існують також численні легенди, що пояснюють використання писанок під час святкування Великодня, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христовими) тощо.
Середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць існувало протягом століть. У ХІХ ст. писанкарство в різних варіаціях побутувало на всій території України, про що свідчать колекції писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кравова, Варшави, Брно тощо.

Своєрідні місцеві особливості писанкарства існували й на початку ХХ ст. Розрізняють писанки Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо.

Гончарство

Гончарство - обробка глини й виготовлення з неї різноманітного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, уже вражали вишуканістю форм і цікавим оздобленням. На ручному гончарному крузі, що з'явився на території України і ІІ ст., з використанням спеціальної обпалювальної печі - горна - жителі Київської Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня розвитку, виготовляли переважну більшість керамічного посуду.

У XIV - XV ст. в Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.

Українські гончари виробляли  різноманітний посуд для приготування, зберігання й подання на стіл тих чи інших страв (горщики, миски й полумиски, глечики, макітри, гладишки, тикви, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.

Розквіту гончарства на українських землях сприяли поклади високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення осередків керамічного виробництва.

Ковальство

Ковальство - обробка металів способом гарячого кування. На території України це ремесло сформувалося ще в давньоруський період.

З розвитком обробляння металів у XV-XVI ст.  від ковальства відокремилися вужчі галузі: виготовлення голок, годинників, ювелірна справа (золотарство), осередками яких стали міста.

У XVIII - XIX ст. майже в кожному селі були кузні - переважно зрубні, вкриті гонтом або дошками будівлі, у яких містилися горно, закріплене на вертикальній колоді кувадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, підпора для підковування чобіт. Біля кузні влаштовували пристосування  для шинування коліс, а також інколи стовп для прив'язування коней на час підковування.

Теслярство

Теслярство - один із найбільш поширених деревообробних промислів, який полягає у зведенні житлових та господарських будівель.

Зрубані дерева обтесували здебільшого вручну різними сокирами й розпилювали на колоди. Уздовж колод знизу долотами видовбували  поздовжні пази, а нам кінцях  робили зарубки. За допомогою простого, але ефективного знаряддя - драчки - колоди щільно з'єднували в зруб.

Народні майстри-теслі в  XVII ст. звели багато унікальних споруд, зокрема відомий Новомосковський собор (без жодного цвяха!), козацькі укріплення, що дивували іноземних фахівців.

Із поширенням в Україні заробітчанства сільські теслі й столяри будували водяні млини й вітряки, зводили церкви, монастирі та інші монументальні споруди. Традиції народного теслярства до сьогодні зберігаються в сільському будівництві.

Столярство

Столярство -  деревообробний промисел, який полягає у виготовленні з деревини меблів та хатнього начиння (лав, ослонів, скринь, столів, табуретів та стільців, мисників, ліжок), а також віконних  рам та рамок для вуликів, частини борін та плугів тощо.

Багато українських столярів були справжніми віртуозами. Значну увагу вони приділяли оздобленню виробів дерев'яними розетками, хрестами, квітками та іншими візерунками. Уважно ставилися до орнаментування скринь, призначених для зберігання посагу, адже ті зазвичай стояли в хаті на видному місці.

Плетіння

Плетіння - кустарний промисел, який полягав у виготовленні предметів побуту та художніх виробів із різноманітної сировини. Як сировину для нього використовували лозу, кору деяких дерев, насамперед липи (лико) та берези (береста, луб), верболіз, хвойну та дубову скіпки, коріння  ялини, сосни тощо. 

У другій половині ХІХ ст. лозоплетіння значного поширення й розвинулося в Поліссі. Почали виготовляти дорожні кошики та козуби, легкі дачні меблі, дитячі візки, іграшки тощо.

Бондарство

Бондарство - деревообробний промисел, пов'язаний із виготовленням різних ємностей - діжок, барил, цебер тощо. Українські бондарі добре розумілися на різних породах деревини їх окремо для кожного виробу. 

Бондарські вироби були різноманітними. Це ремесло вимагало неабияких навичок і майстерності. 

Гутництво

Гутництво - це виготовлення скла і виробів із нього. 

Ремісники-скляри виготовляли різноманітні сорти "простого", зеленого, синього й димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, кухонний, горілчано-винний посуд (пляшки, баклаги, штофи, чарки, стакани), тарели й тарілки, вази тощо. Виплавляли скло у спеціальних печах, що мали кілька вогнетривких посудин - донниць. Деякі вироби, особливо фігурний посуд у вигляді ведмедів, зайців, чоловічків тощо, розписували олійними фарбами.