Річка Вовча
Ця
річка була колись балкою. Навколо ріс чіпкий терен, були ліси та байраки.
Вітряної глухої ночі пробиралася вовчиця крізь чіпкий терен. В кущах раз
по раз зблискували вогники її тривожних очей. Слідом стрибав сухорлявий, з
випуклими ребрами вовк. За декілька стрибків до кублища вовчиця зупинилася,
прислухалася до найменшого шереху навкіл. Потім легко крутнула в бік, під кручу
прохолодного байрака, де хоронився у суспільних зростях терну ледве примітний
хід до нори.
Уже перебуваючи у своєму лігвіщі і важко
вкладаючись на ночівлю, вовчиця вирішила, що норма для майбутніх вовчат буде
затісно. Вона відштовхнула вовка, що влігся поруч, і заходилася розривати
землю. Вона підгрібала її під себе потім відкидала задніми лапами.
Серед ночі вовчиця відчула, що холодна джерельна вода заструмувала з
розкритого ґрунту. Самиця ледве вискочила нагору.
Втікати на кручу було важко. Вовчиця зненацька зненацька завалилася на бік і тонко заскавучала. Коли вовк приспів вона ще була
тепла.
Вовк всю ніч просидів над тілом вовчиці, закидав голову і люто вив. На
світанку він спустився до байраку, де була нора. Але з лігвища стиха шелестів у
траві струмок. Він все повільно ріс, ширився ставав глибшим. Вовче джерело
непомітно перетворилося у річку Вовчу. Річка обережною вовчицею пробиралася по
байраках, ховалася під крутим берегом, немов очікуючи здобич.
Це були вовчі місяці. Яри були забиті вовчою травою, на урвищах росли
вовчі ягоди і вовче лико. До цього дня тече Вовча, щоб злитися з Самарою і вже
разом примкнути до батечка Дніпра.
Легенда про річку Вовчу
Колись було плем’я вовків. Ватажком цього плем’я була вовчиця. Її звали
Гайда. І їй закортіло стати багатою. Поміркувала вона і говорить вовкам:
- Піду
я скарб шукати!
Знайшла вона ділянку. Та почала рити. Рила, рила,
рила… але що це? Із ями витік струмочок. Декілька днів той струмочок тік. Ось
розказала вовчиця вовкам про річку. Почали вони думати, як ту річку назвати.
Був у тому племені розумний вовк. Звали його Різ. Він і каже:
- Давайте назвемо ту річку, як люди
захочуть, або як ми хочемо.
Всі вовки згодилися. Пішла Гайда у село і
зустріла селянина .Гайда говорить:
Селянину, збери декількох людей і ми
зіграємо у таку гру – хто перший перепливе річку. Якщо ви, то як захочете, так
і назвете річку, а якщо ми, то як захочемо, так і назвемо. Згодився селянин.
Зібрав людей і пішов. Зібралися і сказали:
-
Нумо
змагатися!
-
Почали
вони пливти. Пливли - пливли. І трапилося так, що вовки перепливли перші.
Почали міркувати, як назвати річку. Різ каже:
-
Давайте
назвемо Вовчою!
Плем’я згодилось.
І до сьогодні ту річку називають Вовчою.
Колись давним – давно в долині річки жила
зграя вовків. Вони полювали на дичину, вишукуючи свою здобич в урочищах.
Вожаком зграї був сильним і сміливий вовк. Але він потрапив у паску, поставлену
людьми… зграю очолила молода вовчиця.
Частина зграї приєдналася до неї, а частина стала ставитися вороже,
прагнучи обрати свого вожака. Тоді вовчиця вивела свою зграю у верхів’я ярів і
оголосила непокірній частині вовчого племені, що віднині ті стануть об’єктом
здобичі, як і косулі, зайці і всіляка інша вовча дичина, за непокору. Вовчиця
зі своїм оточенням прийшла до верхів’я яку і там почала рити велику зручну нору
для свого потомства. Але, з нори раптом хлинула вода, декілька днів потоки
текли по долині яруги (нині – урочище поблизу села Новоолександрівка). З часом
потік затих, перетворившись в ключ, з якого бере початок річка. І стали ту
річку називати Вовчими Водами, сучасна назва – Вовча. Від назви річки виникла і
назва Вовчої слободи(нинішнього міста Вовчанськ).
Любуюсь серед
степу
Я Вовчою річкою.
Люблю ходити
берегом.
Я тихою ходою.
Ось росяна доріжка
До мосту привела,
Тут проводжав я
друга
Із нашого села
(
Андрій Писаренко)
Річка Вовча
невеличка
По Іванівні тече,
У холодну прохолодну
Мене заманити хоче
(Олег Маценко)
Дослідницька група «Пошук»
Вовча – річка у Донецькій і Дніпропетровській області,
ліва притока Самари.
Довжина 323 км . Має 19 приток. Одна з них – річка
Солона, що впадає в річку Вовчу біля табору «Лілія»
Вовча –річка в Білгородській області
Росії та Харківській області України, ліва притока Сіверського Дінця. Довжина
900км.
Вовча лапа – народна назва купальниць.
Вовче лико – рослина з червоним або жовтими ягодами. Всього
в світі відомо 100 видів, а в Україні З. Дуже отруйна рослина.
Вовчі ягоди – назва рослин з чорними
плодами, які отруйні.
Вовчанськ – місто у Харківській області, розташоване
на річці Вовчій басейну Дону.
Художньо-мистецька група «Мрія»
Мультимедійний перегляд слайдів-малюнків за легендою «Річка Вовча або
помста грекині» з інсценізацією деяких епізодів.
Річка Вовча або помста грекині
Скіфи
суворо дотримувались своїх традицій і звичаїв.
Скіл був
сином скіфського царя Аріпіфа і знатної грекині. Мати дуже багато розповідала
історії про грецьких богів, звичаї і навіть навчала його писати грецькою мовою,
хоч це забороняли суворі скіфські звичаї.
Батько
загинув в одному х походів і царем був проголошений Скіл, хоч у нього був ще
брат по батькові, народжений від скіф'янки. Та брат був на той час у полоні в
Фракії.
Після
смерті матері Скіл часто їздив до Ольвії. З цим містом скіфи здавна торгували
Приїжджаючи до міста, Скіл у великому красивому гаю помітив постать дівчини в
грецькому одязі.
Молодого царя заворожила краса обличчя, волосся з місячним полиском і
очі кольору ночі грекині. Її звали Селеною. Селену ж збентежив цей грубуватий
скіф, який мав широкі плечі і могутній стан, а до того ж і говорив грецькою
мовою.
Семена і Скіл деякий час їхали мовчки і любувалися один одним. Потім
Скіл запропонував їй стати його дружиною. Вона спочатку розсміялась, а потім з
вдячності виготовила своїми руками
амфору і подарувала її Скілу.
Скіл
попросив руки дівчини у її батька
ольвіополіта Феодора.
- Якою б великою не була моя шана до тебе, о
могутній царю, я не владний наказати дочці, щоб вона стала твоєю, - відповів
Феодор.
Але
Селена вже була згодна вийти заміж за Скіла.
Весілля
гуляли за грецькими і скіфськими звичаями. Селена і Скіл були щасливі. Через
деякий час у них народились двоє синів-близнюків.
Але не всі раді були цьому
одруженню, як серед греків, так і серед скіфів. В грецькому таборі вирішили знищити Скіла.
Під
час свят на честь Діоніса-Вакха, бога вина і веселощів, вони підмовили царя
Скіла тех. Погуляти з ними. В цей час привели скіфів під мудрі міста.
Побачивши, що їхній цар молиться і служить чужим богам, скіфи зненавиділи його
і вбили.
На
трон вони посадили зведеного брата Октамасада.
Селяни
вирішили помститися Октамасадові за свого чоловіка. Вона довго молилася. А коли
закінчила молитву, побачила біля себе лук і сагайдак зі стрілами.
Того
ж дня Селена відправила подарунок Октамасада і веліла передати, що цей лук
самої богині. Не тримати зла на вдову свого брата і його синів.
Обережні
скіфи радили не приймати подарунка, але він заявив:
-
Якої шкоди може завдати зброя в моїх руках. Я ж не пущу стріли у самого себе.
Через
деякий час Октамасад вирушив на полювання, взявши з собою подарунок. після
виснаженого полювання скіфи зупинилися біля річки і швидко поснули. Октамасад
хотів перевірити скільки стріл у сагайдаці і ненароком вколовся однією з них.
Вранці
мисливців розбудило виття вовків. На них сунула зграя вовків. Скіфи відразу ж
почали уражати вовків своїми стрілами. Октамасад теж прицілився у ватажка
вовків та раптом побачив замість вовчої голови – голову Скіла, яка говорила
йому «Ти не брат, а вовк».
Він
здригнувся впустивши лук, голосно закричав і виліз на високе дерево. В річці
він побачив своє відображення, але замість голови була голова вовка.
З
того часу скіфи стали бачити, як тільки місяць стає повний, Октамасад їде до
того дерева, залізає на нього і виє по-вовчому. Ніхто й не підозрював, що
усьому провиною був подарунок грекині Селени, яка таким чином помстилася за
коханого.
Одного
разу Октамасад довго блукав берегом річки, заліз знову на дерево, завив
по-вовчому і впав у річку. Скіфи знайшли його й поховали з почестями.
Але
ще довго люди чули місячними ночами вовче виття. Відтоді і річку прозвали вовчою.
Немає коментарів:
Дописати коментар