Ними пишається Покровщина




Анатолій Павлович Арцебарський  ( 9 вересня 1956, смт. Просяна Покровського району Дніпропетровської області ) — льотчик-космонавт українського походження, льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу, полковник запасу.

Здійснив політ на «Союзі ТМ-12» та орбітальному комплексі «Мир» (травень — жовтень 1991).





Тимченко Іван Артемович
дійсний член (академік) НАПрН України

Народився 3 березня 1939 р. у с. Калинівка Покровського р-ну Дніпропетровської обл. У 1967 р. закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1967–1971 рр. працював старшим редактором редакції журналу «Радянське право». З 1971 р. до 1974 р. навчався в аспірантурі Інституту держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України). З 1974 р. працював у цьому інституті, обіймаючи посади молодшого наукового співробітника, вченого секретаря інституту, старшого наукового співробітника, завідувача лабораторії соціологічних державно-правових досліджень. З 1990 р. по 1991 р. — помічник Голови Верховної Ради України. З 1991 р. — Радник Президента України — керівник Юридичної служби Адміністрації Президента України, керівник Юридичного управління Адміністрації Президента України і Кабінету Міністрів України, керівник Юридичного управління Адміністрації Президента України. З 1996 р. — суддя Конституційного Суду України. Цього ж року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України обраний Головою Конституційного Суду України. З 1999 р. до 2004 р. — суддя Конституційного Суду України. У 2004–2008 рр. — завідувач наукової лабораторії, головний науковий співробітник Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України. З 2009 р. — головний науковий співробітник відділу науково-правових експертиз (нині – відділу зв’язків з державними органами і міжнародними організаціями Управління планування і координації правових досліджень) апарату президії Національної академії правових наук України (м. Київ).
У 1974 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Законодавча діяльність Української РСР у сфері державного управління» (спеціальність 12.00.02, нині — 12.00.07). Науковий ступінь кандидата юридичних наук присуджено у 1975 р. Вчене звання старшого наукового співробітника присвоєно у 1987 р. Обраний академіком Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 1993 р.
Напрями наукової діяльності — питання теорії конституційного права, законотворчого процесу, адміністративного права. Опублікував понад 80 наукових праць, серед яких: «Законотворча діяльність союзних республік у сфері державного управління» (1978), «Економічне районування і адміністративно-територіальний поділ союзної республіки» (1983), «Конституційні права і обов’язки радянських громадян» (у співавт., 1985), «Органи державної влади України» (у співавт., 2002), «Правова система України: історія, стан та перспективи: У 5 т. Т. 2» (у співавт., 2008).
Член Конституційної Асамблеї України. Був членом Конституційної комісії України (1996), брав участь у розробленні проектів Конституції, Закону України «Про Конституційний Суд України» та багатьох інших законодавчих актів. Член редакційної колегії журналу «Право України»; позаштатний консультант Комітету з питань правової політики Верховної Ради України; член Конституційної Асамблеї України, член комісії з питань правосуддя Асамблеї.

Заслужений юрист України (1994). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V та ІV ступенів (1997, 2004), орденом «За заслуги» III ступеня (2009), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2002) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), орденом Федеративної Республіки Німеччина «Великий Хрест за заслуги» (2006).



Дмитро́ Іва́нович Бе́дзик

Народився  у  Вільхівцях  Сяніцького повіту в Галичині, у бідній селянській родині. Навчався в гімназії  Бучача (або ремісничо-будівничій школі при монастирі оо. Василіян). У 1915 р. при відступі російських військ з Галичини разом з ешелоном біженців потрапив до Росії, назавжди розлучившись з рідною домівкою. У 1919 р. закінчив Гнідинське сільсько-господарське училище (нині ордена «Знак Пошани» ВПУ №75), у 1926 р. — філологічний факультет Харківського інституту народної освіти.  Був членом спілки селянських письменників "Плуг" та літературної організації "Західна Україна". Працював агрономом, учителем, журналістом.
У творах передвоєнного періоду «Люди! Чуєте?», «Крик землі», «Хто кого», «Арсенальці» зображено пафос революції, класову боротьбу в Україні в перші роки Радянської влади. Учинкам радянських людей у війні присвячено роман «Дніпро горить». Великі зрушення в колгоспному селі, трудові будні українських селян, їх духовне зростання показано в романі «Хлібороби».
У роки Німецько-радянської війни — спецкор газети «Радянська Україна», з 1944 р. — директор Корсунь-Шевченківського музею військової слави.

Член Спілки письменників України, жив у Києві.



Немає коментарів:

Дописати коментар