Петриківський розпис
Україна відома у світі завдяки своїм традиціям та культурній спадщині.Унікальним явищем в українській та світовій культурі є петриківський розпис.
Малюнки не були розраховані на довге життя. Рік на рік до Великодня всі настінні розписи змивали та наносили нові.
Кожна господиня прагнула зробити свій будинок найгарнішим, адже побутувала думка, що яскраві картини є зовнішнім проявом багатства внутрішнього світу людини. Тому мешканців нерозписаних хат вважали людьми неосвіченими й морально убогими, з якими навіть не вітатися не варто.
Тільки на початку ХІХ ст. розпис поширився на предмети домашнього вжитку - посуд, скрині, брички. Згодом селяни почали продавати свої вироби на ярмарках. А оскільки на той час Петриківка була великим торговельним центром, роботи сільських художників зробилися популярними і в інших регіонах України.
Вишивка
Вишивка - феноменальне явище в художній творчості українського народу. Її витоки сягають археологічні знахідки й свідчення давніх мандрівників та літописців. Зокрема, грецький історик Геродот відзначав у своїх записах, що скіфи прикрашали одяг вишивкою. Важливими свідченнями існування вишивки на території південноукраїнських земель є скіфські "кам'яні баби", на яких чітко позначений орнамент вишивки на вставках, подолах і манжетах одягу.
Розвиток вишивки на території України був складовою загальносвітового поступу цього виду декоративно-ужиткового мистецтва.
У І тис. до н.е. вишивка досягла розквіту в народів, що їх ми вважаємо основними носіями культури: у вавилонян, античних греків, римлян, а також в Індії, Китаї та Ірані.
Із прикладного побутового заняття вишивка дуже швидко перетворилися на ремесло, яке потребувало неабиякої майстерності. Відомо, що школу вишивання, очевидно, першу на українських землях, у ХІ ст. заснувала сестра Володимира Мономаха Анна. У ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо.
На весь світ відомі наші вишиванки - вишиті чоловічі та жіночі сорочки. Український народ ставився до вишиванки як до святині.
Вишиванка - це символ здоров'я та краси, щасливої долі й родової пам'яті, порядності й чесності, любові й святковості. Також вона є оберегом. Символіка вишиванки залежала від того, для кого призначалося вбрання: парубка-нареченого, чоловіка чи хлопця, дівчини чи заміжньої жінки.
Кожен із кольорів, використовуваних у вишивці, має своє значення:
Вишиті рушники здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної й святкової обрядовості, як традиційна прикраса селянського житла.Розвиток вишивки на території України був складовою загальносвітового поступу цього виду декоративно-ужиткового мистецтва.
У І тис. до н.е. вишивка досягла розквіту в народів, що їх ми вважаємо основними носіями культури: у вавилонян, античних греків, римлян, а також в Індії, Китаї та Ірані.
Із прикладного побутового заняття вишивка дуже швидко перетворилися на ремесло, яке потребувало неабиякої майстерності. Відомо, що школу вишивання, очевидно, першу на українських землях, у ХІ ст. заснувала сестра Володимира Мономаха Анна. У ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо.
На весь світ відомі наші вишиванки - вишиті чоловічі та жіночі сорочки. Український народ ставився до вишиванки як до святині.
Кожен із кольорів, використовуваних у вишивці, має своє значення:
- червоний - любов, жага, світло, боротьба;
- чорний - смуток, нещастя, горе, смерть;
- зелений - весна, оновлення життя тощо.
Рушник завжди був символом гостинності: на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім дарували їх майстрам. На рушники приймали новонародженого, з ними проводжали людину в останню путь. Значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один із найважливіших атрибутів: ним зв'язували руки молодим, бажаючи щасливого подружнього життя.
Гопак
Гопак - традиційний український танець, який започаткували запорізькі козаки. Виконують його сольно чи групами у швидкому темпі з використанням віртуозних, карколомних стрибків.
Однак гопак - це не тільки танець. Науково доведено його зв'язок із бойовими мистецтвами через схожість великої кількості елементів танцю з рухами боротьби.
Бойовий гопак - це система духовного та тілесного вишколу, котра спрадавна існувала на українських землях, про що переконливо свідчать славні перемоги наших предків, часто над чисельно сильнішим супротивником.
Немає коментарів:
Дописати коментар